Як економічний прагматизм руйнує санкційний тиск

Санкції проти держави-агресора мали б бути механізмом покарання — політичною та економічною відповіддю на злочини. Але з кожним роком війни вони все частіше  стають предметом торгу, інструментом політичного маневру або навіть засобом збагачення. Від союзників, які зволікають із новими пакетами, до нейтральних країн, що отримують надприбутки від торгівлі з рф — санкції дедалі менше схожі на каральний механізм.

Санкції в обмін на знижку

Після 2022 року західні держави дійсно запровадили економічні обмеження проти росії. Але вже у 2024–2025 роках стало очевидно: частина країн сприймає санкції не як принцип, а як ресурс. Індія, Туреччина, Саудівська Аравія та інші світові гравці публічно декларують нейтралітет, але фактично отримують вигідні контракти, знижки на енергоносії або розширення економічного впливу внаслідок "санкційного вакууму".

Після впровадження західних обмежень, Індія стала найбільшим імпортером російської нафти, отримуючи її за зниженими цінами, пишуть Times of India. Попри тиск Заходу, Нью-Делі уникає прямих санкцій проти рф, що дозволяє їй балансувати між стратегічною співпрацею зі США та дешевими енергоносіями від москви. Це не просто економічний прагматизм — це геополітична вигода, яку Індія конвертує у зростання свого впливу в регіоні.

Туреччина також стала ключовим маршрутом обходу санкцій. Через турецькі банки, реекспорт і посередників до росії надходять товари подвійного призначення, технології та обладнання. 

Як повідомила "Інтенту" завідувачка кафедри міжнародних економічних відносин Одеського національного економічного університету Інна Уханова, реалізація подібних схем дозволяє росії отримувати значні доходи вже після впровадження санкцій, адже товари змінюють країну походження, що ускладнює їх відстеження. 

<picture></picture>
Інна Уханова. Фото: ОНЕУ

За розслідуванням Politico, у 2023 році турецькі оператори збільшили обсяги закупівель російської нафти на 105%, порівняно з 2022 роком. Після цього російську сировину переробляли у паливо, яке експортувалося до ЄС зі зміною країни походження.

Санкції як політичний тиск

Санкції стали частиною внутрішньої політики й у західних державах. У США нові обмеження нерідко запроваджуються або затягуються залежно від електорального циклу. Політики використовують санкційні ініціативи для демонстрації сили або для торгу з союзниками. Часто предметом дипломатичних компромісів стають обговорення вторинних санкцій — обмежень, накладених не на росію напряму, а на третю сторону, яка співпрацює з агресором. 

Європейські країни теж не завжди єдині в підході до обмежень. Попри 16 пакетів санкцій, ЄС досі не впровадив ембарго на імпорт російського скрапленого природного газу (СПГ). Експертка підкреслює: "Санкційний механізм ЄС поки що не забезпечує повної ефективності — через відсутність єдиної позиції серед усіх країн-членів". Наприклад, Угорщина неодноразово блокувала ініціативи, що могли б уразити її енергетичні інтереси. Тож санкційна архітектура ЄС залишається фрагментованою, а виконання часто слабким.

Санкції в обмін на мовчання

У рф навчилась використовувати санкційну риторику як предмет торгу. В Африці, Азії та Латинській Америці її дипломати пропонують зерно, добрива, зброю чи енергоносії в обмін на політичну лояльність. Водночас рф активно просуває наратив про "несправедливі обмеження", апелюючи до країн Глобального Півдня. Таким чином, санкції стають не лише бар’єром, а й інструментом інформаційної війни.

Проте Інна Уханова зазначає, що санкції мають накопичувальний ефект, який вже відчутно позначається на окремих секторах — зокрема, на ядерній енергетиці, авіабудуванні, постачанні газу. 

"Ми бачимо вплив санкцій через інфляцію, зростання відсоткових ставок у рф та складнощі з міжбанківськими операціями. Але цього поки недостатньо, аби суттєво обмежити їхній військово-промисловий комплекс", — наголошує експертка.

У 2025 році стало відомо, що росія продовжує нарощувати військове виробництво, перевищуючи темпи озброєння країн НАТО. Військовий сектор фінансується як коштом державних, так і приватних ресурсів. 

"Країна-агресор фінансує війну в першу чергу — навіть через скорочення інших видів бюджетних витрат. У 2025 році рф уже заклала понад 40% бюджету на оборонні витрати. Це історичний максимум", — каже Уханова.

Що може зробити Україна

Одна з головних проблем — функціонування "тіньового" ринку та слабкий контроль за дотриманням цінового ліміту на російську нафту. Як зазначає Уханова, потрібно не просто встановити обмеження, а забезпечити дієвий контроль за контрактами, банківськими операціями та реальними маршрутами постачання.

<picture></picture>
Фото: armyinform.com.ua

"Санкції найефективніші, коли запроваджуються глобально. Але це неможливо через позицію рф у Раді Безпеки ООН. Тому потрібна максимальна координація між  союзниками України та посилення відповідальності за порушення". За оцінками Financial Times, понад 100 британських компаній порушували санкції, а Казахстан збільшив експорт електроніки до рф більш як на 20%", — додає Уханова.

До травня 2025 року ЄС планує ухвалити нову директиву щодо гармонізації санкційної політики, яка має посилити контроль за виконанням обмежень. Це шанс зробити санкційну систему більш цілісною — і справді ефективною.

Санкції можуть бути дієвими. Але для цього вони мають перестати бути товаром — і знову стати інструментом справедливості. 

Даниїл Попов