Страйки, які зламали хребет соціалістичної системи

СРСР не одне десятиліття тримав соцтабір під жорстким контролем, однак у 80-ті роки XX століття система почала демонструвати ознаки втоми. Цим змогла скористатися Польща, проте боротьба тривала десятиліття. 

Як гартувалася Польща до початку 1980-х років

Створення "Солідарності"

Введення військового стану

Інтермедія

"Солідарність" знову легалізована

"Солідарність" несподівано приходить до влади

Висновки

Як гартувалася Польща до початку 1980-х років

Поляки, вочевидь, не могли забути, як СРСР та Німеччина розділили територію їхньої країни на початку Другої світової війни. Тож у порівнянні з деякими іншими країнами соцтабору стосунки із СРСР залишалися напруженими упродовж усієї Холодної війни. 

Антикомуністичний рух у Польщі розпочався у 1944 році у вигляді підпільних організацій, які вели збройну боротьбу до кінця 50-х років. У 1956 році відбулися масові робітничі протести у Познані. У 1967-68 роках пройшли студентські хвилювання. У 1970-71 роках через підвищення цін сталися страйки та заворушення у промисловому центрі Труймясто. Польський спецназ та армійські частини застосували зброю, загинули десятки людей. У 1976 році у відповідь на нове підвищення цін розпочалася чергова хвиля страйків та протестів. Уряд став придушувати страйки, проводити арешти та звільняти працівників із "вовчими квитками".

<picture></picture>
Антикомуністичне підпілля у 1940-ві роки. Фото: Вікіпедія

Уряд Едварда Герека, який очолив Польщу в 1970 році, став активно набирати кредити на Заході та у СРСР. Спочатку це посприяло зростанню економіки, однак поступово державний борг перетворився на тяжке ярмо. Не контролюючи ситуацію, уряд був змушений періодично підіймати ціни, що регулярно призводило до народного невдоволення.

Важливим фактором, який істотно впливав на свідомість поляків, була католицька віра. Підкреслимо, що католицизм у Польщі є не номінальним, а цілком реальним, охоплюючи переважну частину населення. Тож комуністична ідеологія, яка пропагувала войовничий атеїзм, наштовхувалася на нерозуміння широких верств населення. У 1978 році поляк Кароль Войтила став Римським Папою Іваном Павлом II. Новий Папа надавав полякам моральну підтримку та вів діалог із представниками СРСР, що обмежувало можливості останнього тиснути на Польщу.

<picture></picture>
Іван Павло II у Польщі. Фото: ipn.gov.pl

Отже, на межі 70-80-х років XX століття Польща була країною, загартованою у протиурядових виступах та з яскраво вираженими антикомуністичними віяннями.

Створення "Солідарності"

1 липня 1980 року польський уряд вирішив підняти ціни на м’ясні продукти. У відповідь через тиждень почалися страйки на заводах Любліна. У серпні страйки розпочалися в інших польських містах. Ідеологічним центром антиурядових виступів стала корабельня ім. леніна у Гданську. Робітники зайняли територію підприємства і висунули низку вимог, зокрема, скасувати підвищення цін, надати гарантії продовольчого забезпечення робітників, зняти заборону на діяльність вільних профспілок та поновити на роботі звільнених за страйки Леха Валенсу й Анну Валентинович. Сам Валенса прибув на корабельню наступного дня після початку страйку. На кінець серпня кількість учасників страйків у всій Польщі досягла 750 тисяч. Враховуючи масштаб страйкового руху, уряд змушений був підписати зі страйкарями низку угод.

<picture></picture>
Лех Валенса у Гданську наприкінці серпня 1980 року. Фото: Інститут національної пам’яті (Польща)

Слід зазначити, що антиурядовий виступ не відзначався централізованістю й однорідністю. До робітничих мас приєдналася інтелігенція, однак ставлення до її представників було насторожене через класові непорозуміння. Були випадки, коли представникам інтелігенції псували автівки, на яких вони приїжджали підтримати пролетаріат. Деякі джерела вказують на те, що навіть серед робітників було майнове розшарування, яке частково обмежувало ентузіазм заможніших представників класу. 

Також додамо, що у різних містах Польщі страйкові комітети підписали окремі угоди. Тож нічого дивного, що виступ був не стільки політичним, скільки економічним. Однак підвалини подальших подій були закладені.

<picture></picture>
Прем’єр-міністр Мечислав Ягельський та Лех Валенса підписують угоду. Фото: ІНП (Польща)

Оскільки страйкарі вибороли можливість утворювати вільні від впливу влади профспілки, 17 вересня 1980 року представники страйкових комітетів з усієї Польщі проголосили утворення незалежної профспілки "Солідарність". На момент офіційної реєстрації профспілки у листопаді кількість її членів досягла сім мільйонів, а через рік нараховувала десять. На той час населення країни становило приблизно 35 мільйонів.

Тимчасовий керівний орган профспілки очолили Лех Валенса, Анджей Гвязда та Ришард Калиновський. Ім’я першого з них стане знаковим для історії Польщі та буде нерозривно пов’язуватися з "Солідарністю". 

Валенса був простим робітником, який із 1970 року активно включився у діяльність профспілок та протестний рух. Через 20 років він став президентом Польщі. У 2016 році у країні стався інформаційний вибух: були оприлюднені документи, згідно з якими Валенса співпрацював із польськими спецслужбами у 1970-76 роках. 

Документи доводили, що експрезидент надавав спецслужбам відомості та отримував за це гонорари. Валенса змушений був визнати факт співробітництва, але наполягав, що його співпраця з комуністами не була щирою. 

Як оцінити цей факт у контексті усієї біографії Валенси? Скоріш за все, польський політик погодився на співпрацю, коли у 1970 році був вперше затриманий поліцією. Імовірно, він просто злякався під тиском спецслужб. Можливо також, що Валенса, як він сам стверджує, не збирався грати на боці спецслужб. 

При цьому фактом є те, що упродовж шести років він надавав інформаційні послуги та отримував за роботу гроші. Звісно, найголовніше питання – наскільки шкідливою була його співпраця для товаришів із протестного руху. Так чи інакше, це темна пляма на біографії Валенси. При цьому навіть супротивники Валенси не мають свідчень про те, що його співпраця продовжилася. 

Про завершення стосунків зі спецслужбами може говорити й той факт, що у 1976 році він був звільнений з роботи на корабельні ім. леніна. Схоже на те, що 80-ті роки він міг почати з чистого листа. У будь-якому разі за його активної участі у Польщі було повалено комуністичну владу.

Введення воєнного стану

Об’єднавши широкі верстви населення, "Солідарність" виконувала свою профспілкову функцію. До грудня 1981 року було організовано 150 значних страйків. Висувалися вимоги підвищення зарплатні та покращення умов праці, звільнялися представники адміністрації. У москві почали висловлювати занепокоєння, адже існування потужної незалежної профспілки суперечило суті комуністичної системи.

У керівництві Польщі відбулися кадрові зміни. Зокрема, країну очолив генерал Войцех Ярузельський. Саме він 13 грудня 1981 року запровадив воєнний стан. Одразу ж польські спецслужби розпочали масові арешти серед представників "Солідарності". 

Близько 5 тисяч осіб було відправлено у табори. Серед них опинився і Лех Валенса. "Солідарність" перейшла на нелегальний стан і відповіла проведенням страйків. Лише у грудні їх відбулося близько 200. Армія та спецназ застосували силу для придушення актів непокори. У деяких місцях відбулися бої, з’явилися загиблі. 

Страйки продовжилися й у наступному році, однак восени активність почала спадати. Все-таки значна частина лідерів "Солідарності" була захоплена, страйкувати під час воєнного стану було небезпечно. Щобільше, страйк 10 листопада на другу річницю реєстрації профспілки було уперше провалено. За збігом обставин саме цього дня помер Леонід Брежнєв. 

Чотири дні потому було звільнено значну групу ув’язнених членів профспілки, включаючи й Валенсу. Щоправда, 9 грудня спецслужби провели операцію, затримавши близько десяти тисяч представників організації, але це був останній великий сплеск.

Після введення воєнного стану США одразу запровадили санкції проти СРСР та Польщі. Згодом Польщу було позбавлено статусу найбільшого сприяння у торгівлі, її заяву на вступ до МВФ було заблоковано. А тут ще й генсек СРСР помер. Вочевидь, воєнний стан треба було припиняти. При цьому нелегальний стан "Солідарності" продовжився.

Інтермедія

Уряд Ярузельського намагався проводити ліберальні маневри: усував з посад консервативно налаштованих політиків, відмовився від судового процесу над керівниками "Солідарності". Одночасно жорстка боротьба проти "Солідарності" не припинялась. 

Членів профспілки затримували, викрадали та навіть убивали. Зокрема, у 1984 році був викрадений та вбитий капелан "Солідарності" Єжи Попелушко. Його поховання перетворилося на потужну маніфестацію. Загалом активність профспілки та чисельність її членів у цей період істотно знижуються.

За "Перебудови", розпочатої у СРСР, Ярузельський спочатку продовжував свою лінію. І в 1985, і в 1986 роках були заарештовані лідери "Солідарності". Утім, польська влада змушена була враховувати віяння свободи у соціалістичному таборі. У вересні 1986 року були звільнені за амністією 225 активістів "Солідарності" та Конфедерації незалежної Польщі. "Солідарність" почала відновлювати свою діяльність. Хоч профспілка і не була досі легалізована, однак влада не чинила опір.

У середині 1987 року став очевидним провал соціально-економічної політики польського уряду. Зовнішній борг перевищував 40 мільярдів доларів, промисловість не зростала, а ось інфляція навпаки била рекорди. З літа у Польщі почалися масові демонстрації та зіткнення з силовиками. Чергове підвищення цін у лютому наступного року призвело до нового стрибка інфляції.

"Солідарність" знову легалізована

Навесні 1988 року Польщею прокотилася хвиля страйків. Основними вимогами були підвищення заробітної плати та легалізація "Солідарності". Вочевидь, організаторами страйків виступали представники профспілки, загартовані у протистояннях з владою на початку 80-х. Після літньої перерви страйки продовжилися у середині серпня.

Враховуючи потужність та всеохопність подій, влада погодилася на перемовини. Перший раунд перемовин відбувся у Варшаві та містечку Магдаленка. На ньому переважно обговорювався порядок денний подальшого Круглого столу. 

Другий раунд тривав два місяці та мав наслідком реформування політичної системи. Зокрема, був заснований інститут президента. Войцех Ярузельський ставав президентом на найближчі шість років. Була заснована вища палата парламенту – сенат. Під час виборів у нижню палату, сейм, комуністи та їхні прибічники мали гарантовані 65% місць. Ну і, звісно, "Солідарність" була знову легалізована.

Обидві сторони позитивно оцінювали результати перемовин. Комуністи були впевнені, що за таких домовленостей вони гарантовано зберігають усю повноту влади. "Солідарність" була задоволена легальним статусом і тим, що, отримавши певну кількість місць у парламенті, зможе впливати на прийняття рішень.

"Солідарність" несподівано приходить до влади

"Солідарність" розгорнула передвиборчу діяльність: організувала передвиборчий штаб, запустила агітаційну кампанію, стала випускати "Газету Виборчу", перший номер якої розійшовся накладом у 150 тисяч примірників. Влада не заважала, адже ситуація виглядала повністю контрольованою.

<picture></picture>
Агітаційний плакат напередодні виборів 1989 року. Фото: EPA/JANUSZ UKLEJEWSKI/POLAND ARCHIVE

Результати виборів стали без перебільшення приголомшливими. Зі 161 вільного місця у сеймі "Солідарність" забрала… усі. Зі 100 вільних місць у сенаті профспілці дісталися 99. Останнє вільне місце забрав безпартійний фермер.

Тепер усім стало очевидним, що передвиборчі домовленості не працюють, оскільки суспільство висловило комуністам тотальну недовіру. Країною прокотилася хвиля антикомуністичних мітингів. У "Газеті Виборчій" з’явився матеріал "Ваш президент, наш прем’єр", який натякав, що "Солідарність" має претендувати на ключові місця у Кабінеті Міністрів.

Комуністи все ще не хотіли визнати очевидне. Після відставки Мечислава Раковського посаду прем’єр-міністра було запропоновано генералу Чеславу Кіщаку. Однак він не зміг сформувати Кабінет, оскільки Об’єднана селянська партія та Демократична партія, які завжди були на боці комуністів, несподівано пішли в опозицію. 

"Солідарність" запропонувала три кандидатури зі своїх лав – Тадеуша Мазовецького, Яцека Куроня та Броніслава Геремека. Внаслідок діалогу з комуністами перший отримав посаду прем’єра.

Тадеуш Мазовецький сформував новий Кабінет, в якому з 24 місць 12 займали представники "Солідарності" і лише 4 – комуністи. Наприкінці 1989 року до Конституції було внесено поправки, які фактично закріпили зміну суспільно-політичного устрою Польщі. Зокрема, було викреслено положення про керівну роль комуністичної партії. Польща офіційно перетворилася на демократичну державу.

Висновки

Народження незалежної профспілки у Польщі не було випадковим. Цьому передувала ціла низка факторів: ненависть до СРСР після розподілу Польщі у 1939 році, домінування католицизму, регулярні виступи проти комуністичної влади. Польща довела, що її присутність у соцтаборі була лише неприємним епізодом в історії країни.

"Солідарність" зіграла видатну роль в історії Польщі. Упродовж десяти років профспілка потроху підточувала основи комуністичного устрою, який змушений був відійти в історію. При цьому необхідно визнати, що "Солідарність" упродовж цієї декади переживала різні часи. Значною мірою своїй перемозі профспілка має завдячувати тому, що радянська система у 80-ті роки XX століття доживала останні дні.

"Солідарність" на піку своєї популярності у 80-ті роки XX століття нараховувала 10 мільйонів членів. Нема нічого дивного в тому, що вона була досить строкатою за складом як у класовому, так і в політичному плані. Між членами організації неодноразово відбувалися запеклі суперечки щодо способів боротьби. 

Радикальне крило пропонувало рішучіші методи. При цьому вкрай важливо, що "Солідарність" змогла перемогти радянську систему саме демократичними методами без застосування насильства. Через це Польща спокійно вступила у нову декаду й одразу почала розбудовувати демократичне життя.

Лех Валенса увійшов в історію Європи як прапор польського спротиву радянській системі. При цьому необхідно наголосити, що Валенса – далеко не ідеальний приклад національного героя. Важко забути, що упродовж шести років він не просто був зачислений у список агентів спецслужб, але й регулярно робив доповіді, отримуючи за це гроші. 

З іншого боку, під час роботи у "Солідарності" Валенса залишив зв’язки зі спецслужбами у минулому. Валенса – типовий політик-демагог, здатний повести за собою народні маси. При цьому різноманітні висловлювання польського політика змушують сумніватися, що саме він був мозковим центром "Солідарності". 

Валенси не було серед кандидатур, які висунула профспілка на посаду прем’єр-міністра у 1989 році. Він опинився у потрібному місці у потрібний час, де очевидні сильні сторони дозволили йому зайняти почесне місце в історії Польщі.

Олег Пархітько