Чому я підтримую Супрун‬?

Питання ким я хочу стати для мене не стояло вже з середньої школи. Я точно знав, що хочу стати лікарем. Мрія поступово почала здійснюватись. Але чим ближче було до випускних екзаменів тим менша ставала вірогідність реалізувати себе вдома. І справа була навіть не в знаннях рівня 1960 року, які нам надавали. Проблема була у відсутності самої можливості реалізувати себе. Тому по трохи я почав вчити спочатку німецьку, потім чеську мови (ну ви розумієте для чого).

Вирішив лишитися на інтернатуру. Не пожалів, адже мені пощастило навчатися в Олексія Миколайовича, насправді першої людини яка показала ціну мрії - оперуєш до ранку по лікті в крові, а потім засинаєш над стосами історій хвороб. Ліків немає, крові для переливання немає, навіть голки і нитки в операційну треба приносити свої.

З наближенням кінця інтернатури настала нова екзистенціальна криза. Можливість чесно влаштуватися лікарем все більше ставала примарною. Я почав вчити польську (ви ж розумієте чому)

Майдан. Надія на зміни. Війна.

Перший міністр охорони здоров’я - мимо. Другий міністр - не встиг. Дедалі вчу польську. З’являється Уляна з командою. Перша зустріч з лікарями в Одесі. Поважна публіка відверто глузує. "Нічєво нічєво, сєйчас будут вибори парламєнта і єйо тоже сменят"

Але не так сталося, як їм бажалося. І ось на сьогодні ми маємо реформу первинки, національну службу здоров’я, 22 мільйони українців обрали власних лікарів, безкоштовні вакцини, перші гідні зарплати лікарів первинки.

Замість польської вчу медичний менеджмент і з нетерпінням чекаю отримати спеціалізацію "громадське здоров’я"

До чого це все я пишу так багато?
Уляні Супрун з командою вдалося зробити більше, ніж усім поважним керівникам охорони здоров’я разом узятим. За 2 роки реформи ми вже відчули, що таке гідна медицина і як це мати в ній гідність.

Попереду в нас великий шлях. І зараз питання навіть в тому чи відстоємо ми Уляну чи реформу охорони здоров’я. Справа в тому чи готові ми вибороти нову Країну. Певен ми свого так просто вже не віддамо. Ніхто не в змозі загнати нас назад у багно радянщини, договорняків і нафталіну.

Святослав Лінніков