"Найбільший страх лікаря, що пацієнт не відновиться", — хірург Іван Бескровний

Чи є моменти, коли лікар може відвернутися від думок про пацієнтів? Чому апендицит — це найлегша і найважча операція водночас, як хірурги оперують годинами без відпочинку. Дивіться повну версію інтерв'ю на та читайте скорочену версію ексклюзивного інтерв’ю з Іваном Бескровним — керівником напряму загальної хірургії Odrex на Філатова про страхи лікаря і пацієнта, як підтримати себе морально під час операції, чи завжди хірургія — це розрізи та наркоз, та чи можливо відновитися після операції за один день.

Лікування у хірурга – це завжди розрізи чи, можливо, є альтернатива? 

Ні, це не завжди розрізи. Є деякі захворювання, які лікуються консервативно, тобто певними препаратами, медикаментозно: крапельницею чи таблетками. Є багато пацієнтів, які потребують спочатку консервативного лікування, а операцію у відстроченому періоді. 

Поступають пацієнти, які мають шлунково-кишкову кровотечу. 90% цих випадків викликані кровотечею саме з верхніх відділів, тобто це зазвичай шлунок – виразка чи пухлина. І їм завжди виконують гастроскопію – це дослідження, коли апаратом, на кінці якого є камера, дивляться стравохід, шлунок, виявляють кровотечу, якщо там є судина, яка кровить, то одномоментно під час цього дослідження одразу ендоскопічно зупиняють цю кровотечу.  

Як це робиться?

Виконується аргоноплазмова коагуляція, це як лазером запаюють цю судину і зупиняють кровотечу, чи накладають спеціальні ендоскопічні кліпси. Завдяки тому, що у нас є достатньо обладнання для цього, а не всі лікарні це можуть і мають можливість того, щоб ендоскопіст це виконував і вночі. Тобто це і не кожний ендоскопіст може виконувати — треба мати достатню кваліфікацію ендоскопіста. Це інструменти, які мають розмір декілька міліметрів. Це досить ювелірна робота, воно так легко виглядає, але це досить складно технічно. Звісно, якщо лікар має достатню кваліфікацію, то це для нього не представляє великої складності. 

Іван Бескровний. Фото: Інтент/Наталя Довбиш

Найкраща операція та, яку не зробили. Чи підтверджуєте такі слова?  

В цілому, так. Але це стосується тільки тих операцій, які можна не виконувати чи можна відкласти. Наприклад, я так завжди кажу баріатричним пацієнтам, які йдуть на планову операцію зі зниження ваги. Ця операція зазвичай не є по життєвим показникам. І тому я завжди кажу, якщо пацієнти всі можливі варіанти скидання ваги вже виконували й нічого не підійшло, тоді залишається дійсно варіант тільки операції.

Але краще та операція, якої не було взагалі. Це не стосується тих пацієнтів, які мають ургентні стани: апендицит, холецистит чи в них є якась грижа. Ці захворювання не лікуються консервативно. І затягування з операцією дає ускладнення зазвичай. Якщо пацієнт довго думає про операцію — чекає рік, два, п'ять, то зазвичай він потім приходить до нас уже з ускладненням, і це гірше для нього, для його здоров'я. 

Загальна хірургія завжди під наркозом?

Не вся загальна хірургія – це наркоз. Наркоз також різний. Може бути епідуральна анестезія, коли роблять спеціальний укол у спину, тобто спинномозковий канал. Також загальна хірургія досить часто супроводжується місцевим наркозом. Робиться укол, і ви не відчуваєте певну зону, де робиться операція. І все. Ви у свідомості, ви можете спілкуватися з хірургом, але не відчуваєте певної ділянки шкіри. 

Лікування апендициту – це найпростіша операція чи найскладніша? 

З однієї сторони це досить легка операція, коли пацієнт одразу звернувся до лікарні, як тільки в нього заболіло, він приїхав, немає якихось ускладнень, коли це молодий пацієнт, без зайвої ваги, без різних "але".

Тож чому це водночас і найлегша операція, і найлегше захворювання, а з іншої сторони, і найтяжче. Багато пацієнтів у світі – а це світова статистика –  від апендициту досі вмирають. Чому? Тому що буває таке, що цей відросток апендициту розташований за кишкою, тобто не зовні, а більш всередині.

В цьому випадку декілька днів пацієнт не відчуває симптомів, які відчуває інший. У нього навіть не болить нічого такого тому, що все запалення забирає на себе кишка. Але потім він починає відчувати біль, тільки вже коли цей апендикс, наприклад, зробив перфорацію, тобто у ньому з'явилась дірочка, і цей запальний процес почав виливатися в черевну порожнину. І формується абсцес, гнійне вогнище. І тоді тільки пацієнт звертається, і його оперувати досить складно. 

Зараз, коли пацієнт потрапляє з болями в животі, ми робимо КТ. І в 90 % випадків це запалення ми бачимо на комп’ютерній томографії та підтверджуємо діагноз, але залишаються ці 10%, коли КТ не бачить запалення, а воно є. І тоді вже включається досвід хірурга — наскільки він розуміє та бачить. 

Нещодавно у мене був пацієнт, який поступив ніби з кишковою інфекцією, і в нього були нормальні  лабораторні показники. Запалення практично немає, мінімальні показники, і він хворіє декілька днів. Тобто для апендициту це не характерно, зазвичай, якщо він починається, то проявляє себе сильніше і сильніше з кожним днем, і пацієнт декілька днів не може витримати й точно поїде в лікарню. Але в нього все по-іншому. І все тільки тому, що він по своїх інших захворюваннях приймав гормональні препарати. 

На фоні цих препаратів у нього була зовсім інша клінічна картина. І він навіть зробив декілька днів тому КТ, і нього показало, що там все нормально. Немає запалення в апендиксу, все добре. Але клінічна картина через два дні змінилася. І тільки внаслідок клінічної картини ми сказали, що у нього таки є апендицит, і ми вважаємо, що його потрібно прооперувати. І підтвердили цей діагноз вже в операційній. Врятували життя людині. Тому це завжди такий дуже особливий діагноз.

А додому роботу носите? 

Ми не носимо, як раніше це було, паперові дані, історії хвороби. Цього вже немає, але ти завжди думаєш, як краще зробити, що змінилось в його стані, аналізах. Можливо, потрібно змінити якісь антибіотики. Тобто, на жаль, це є так. Ти не завжди, коли ти вдома, дійсно там. Я дуже вдячний Богу, що він дав мені дружину, яка також лікар. Я їй досить часто щось розповідаю про своїх пацієнтів. І коли я їй розповідаю, я це переглядаю з іншої сторони. 

У ваших дітей немає шансів стати не лікарями? 

Я не впевнений чи бажаю їм тієї ж долі. Я розумію, що, найімовірніше, хтось із них захоче бути лікарем і, можливо, навіть хірургом. Знаю, наскільки це тяжка праця, і наскільки це важко, що ти не завжди вдома і ти завжди своїми думками на роботі, то, чесно кажучи, я б можливо б бажав їм чогось більш спокійного. 

Це їхнє життя, це їхній вибір, тому я його буду підтримувати.

Скільки тривала найдовша операція, і що це був за випадок?

Складно сказати, напевно, найдовші операції були десь 10-12 годин. Якщо це казати про загальну хірургію, то це зазвичай операції, які стосуються непрохідності, тобто в онкологічних пацієнтів, коли є якась велика пухлина в черевній порожнині, чи то в пацієнта, в якого вже були операції до цього, тобто це все запаяно. І це досить скрупульозна робота — все роз'єднати.

Але я асистував суміжним спеціалістам, зазвичай це судинні хірурги, кардіохірурги теж. Ось у них операції бувають трошки довше. Там буває і по 15 годин. На серці досить довгі операції. Це складно. 

Як тримати себе в тонусі?

Ти входиш як в якийсь транс. У нас немає вікна в операційній зазвичай. Ти концентруєшся тільки на пацієнтові, і цей час швидко проходить. Навіть банальне питання – часто пацієнти думають, як лікарі ходять в туалет. 

Якщо це досить довга операція, то буває таке, що один хірург розмивається через деякий час, коли це спокійний етап операції, йде в туалет, може випити воду, а потім знову обробляє руки, йому одягають заново халат — це все нове. І він продовжує операцію. 

Але скажу з досвіду, коли ти оперуєш довгу операцію, то я не знаю, як це виходить, але ти по 5-6 годин дуже сильно сконцентрований на операції. Ти не думаєш більше ні за що, навіть про такі банальні фізіологічні потреби. Ми можемо цілий день прооперувати й не зробити ковтка води. Організм людини досить сильний, але потім ти відчуваєш цю втому, через день, через два воно потім тебе накриває. Але в момент операції ти нічого не бачиш, крім пацієнта.

Марія Литянська