Озеро Хасан: конфлікт двох імперій та переписана історія

Головна складність вивчення історії полягає в тому, що вона постійно переписується. Фабрикуванням історії займаються всі, проте радянська пропаганда досягла на цій ниві неймовірних успіхів. Спробуємо розібратися, хто і чому розпочав у 1938 році конфлікт між Японією та СРСР на озері Хасан.

Японсько-російські стосунки у першій половині XX століття

Ситуація напередодні конфлікту

СРСР бере те, що погано лежить

Гаряча фаза конфлікту

Наслідки конфлікту

Висновки

Японсько-російські стосунки у першій половині XX століття

Стосунки між Японією та російською імперією (пізніше СРСР) у першій половині XX століття можна сміливо схарактеризувати як погані. І подібний стан речей не можна вважати несподіваним, адже на кордоні зійшлися інтереси двох агресивних імперій.

У 1868 році в Японії відбулася реставрація імперії, внаслідок чого країна від феодального Середньовіччя стрімко перемайнула до індустріальної епохи. Оновлена Японія почала швидко та всебічно розвиватися. На хвилі розвитку в держави з’явилися експансіоністські амбіції, тож японці почали дивитися у бік сусідів. Наприкінці ХІХ століття відбулася війна з Китаєм, у 1910 році була анексована Корея.

Напруга у стосунках із російською імперією почалася після завершення японсько-китайської війни, коли росія змусила Японію відмовитися від анексії Ляодунського півострова. Японія помстилася під час російсько-японської війни 1904-05 років. Коли після розвалу російської імперії почалася громадянська війна, Японія вирішила скористатися ситуацією і розпочала інтервенцію на Далекому Сході, паралельно підтримуючи білогвардійців.

У 1931-32 роках відбулася чергова японська агресія проти Китаю, внаслідок якої була окупована Маньчжурія з подальшим утворенням підконтрольної Японії держави Маньчжоу-го. 

Новостворена держава мала з СРСР значний кордон, на якому стали відбуватися регулярні сутички. Згідно з прорадянськими джерелами, у подальші роки з японської сторони відбулися сотні провокацій. З таким однобоким трактуванням погодитися неможливо. 

Японія та СРСР на той момент – дві потужні імперії з неймовірно амбітними та агресивними лідерами на чолі. Тож серйозне зіткнення було неминучим. І навіть якщо врахувати, що одна з країн могла швидше підготуватися до активних дій і частіше провокувати сусідів, інша була просто зобов’язана заради безпеки також промацувати суперника шпигунськими рейдами.

Мапа японської експансії. Зображення: Вікіпедія

Окрім зарядженості обох держав, важливим стимулом для зіткнень можна вважати невизначеність кордонів. Тобто формально на папері вони були визначені, однак конкретно не зафіксовані на місцевості. Окремі чужі об’єкти на лінії розмежування сторони могли вважати нейтральними або своїми.

Ситуація напередодні конфлікту

Якщо упродовж 30-х років XX століття між Японією та Китаєм відбувалися періодичні зіткнення, то з 1937 року починається повномасштабна війна. Між Китаєм та СРСР на той момент існували складні стосунки, оскільки радянська влада підтримувала опозиційну комуністичну партію Китаю. Однак із початком повномасштабної війни пріоритети змінилися. 

Здолавши Китай, підсилена Японія почала б дивитися у бік СРСР. А ось доки війна тривала, можна було не побоюватися відкриття фронту на Далекому Сході. Тож у Китай відправлялася техніка та радянські військові під гаслом: "Їх там немає". Звісно, Японії було про це відомо, що тільки збільшило напруження у стосунках із СРСР.

У 1937-38 роках у СРСР відбулися масштабні чистки серед офіцерського складу, внаслідок чого на вільні місця прийшли недосвідчені виконавці. Не обійшли чистки й Далекосхідний військовий округ. 

Серед інших стратегічних недоліків регіону необхідно також згадати відсутність нормальних доріг для швидкої передислокації військ, брак військового обладнання та погану організацію служби. Попри це, радянська влада хотіла скористатися японсько-китайською війною. 

1 липня Особлива червонопрапорна далекосхідна армія була перетворена на Далекосхідний фронт. СРСР мав у регіоні велику перевагу в силах. Дещо ускладнив ситуацію для СРСР керівник Управління НКВС Далекосхідного краю Генріх Люшков, який дізнався про загрозу затримання і перейшов на бік японців. Однак основні козирі нібито були в руках СРСР.

СРСР бере те, що погано лежить

6 липня японці перехопили повідомлення, в якому йшлося про необхідність захоплення радянськими військами сопок Безіменної та Заозерної, які знаходилися на нейтральній території на кордоні між СРСР та Маньчжоу-го. 

Для СРСР сопки мали стратегічне значення для потенційного повномасштабного конфлікту з Японією, оскільки вони височіли над навколишньою територією і давали можливість спостереження на десяток кілометрів за портом Раджин та залізничним пересуванням між Кореєю та Маньчжурією.

У найближчі тижні радянські загони стали висуватися у бік сопок. Самі висоти були миттєво захоплені, на них почалися фортифікаційні роботи. 15 липня група радянських військових перетнула маньчжурський кордон у районі Заозерної, демонструючи намір створити укріплення на чужій території. 

У відповідь до них рушила  група японців для висловлення протесту, однак радянський снайпер вбив офіцера і розсіяв перемовників. Маньчжоу-го та Японія звернулися до СРСР з вимогою залишити сопки, але звернення було проігноровано. 22 липня японський імператор Хірохіто ухвалив план, за яким японці мали вибити червоноармійців із сопок. Одразу почалася передислокація японських військ у районі сопок.

Озеро Хасан і сопки Заозерна та Безіменна. Фото: arseniev.org

На чолі Далекосхідного фронту стояв маршал Василь Блюхер, який на той час добре відчував хиткість свого становища. Минулого року Блюхер у складі Верховного Суду СРСР виніс смертний вирок маршалу Михайлу Тухачевському. Блюхер мав чудово усвідомлювати сфабрикованість справи. Тож коли для розслідування втечі Люшкова до Японії на Далекосхідний фронт у липні приїхала друга особа в НКВС Михайло Фриновський, тиск на маршала збільшився. 

Діяти командувачу фронту треба було «правильно». Однак москва не давала чітких вказівок, а зіткнення з Японією наближалося. 24 липня Блюхер на чолі спеціальної комісії виїхав на сопку Заозерна для розслідування ситуації, наказав засипати один із виритих окопів та перемістити дротову огорожу на 4 метри у бік радянської території. На його нещастя, цього разу він наміри москви не вгадав.

Гаряча фаза конфлікту

Перший наступ японців відбувся 29 липня на сопку Безіменна, але був відбитий. Радянські джерела одностайно стверджують, що це був підступний і несподіваний напад японців на територію, яка належала росії з ХІХ століття. Однак ми вже довели, що це було зовсім не так. Наступного дня японська атака була потужнішою, що призвело до звільнення обох сопок 31 липня. Японці закріпилися на висотах і почали готуватися до радянського штурму.

Саме в цей час Сталін зателефонував Василю Блюхеру і розкритикував його за небажання воювати. Блюхер намагався швидко реабілітуватися і віддав наказ атакувати 2 серпня. При цьому командувач фронту припустився помилок. 

По-перше, атака була зовсім не підготовленою. Радянським танковим підрозділам довелося вночі у швидкому темпі передислоковуватися у район сопок через незнайому болотисту місцевість, після чого вони без відпочинку одразу вступили в бій. Не знаючи місцевості, командири танків не могли ефективно просуватися вперед, що під вогнем противника призводило до значних втрат. 

По-друге, Блюхер боявся викликати радянсько-японську війну, тому не дозволив військам обходити противника з флангів, порушуючи маньчжурський кордон, а також заборонив підтримувати наступ танків артилерією та авіацією, оскільки снаряди могли полетіти на чужу територію. Попри незначні успіхи, атака радянських військ у цілому виявилася провальною. Внаслідок атаки Блюхер був відсторонений від командування фронтом.

Замасковані радянські танки. Фото: garmatny.blogspot.com

Приблизно 4 серпня СРСР завершив передислокацію сил. Радянські війська мали величезну перевагу. Проти 7300 японців, озброєних 37 гарматами, Червона армія виставила близько 23 тисяч особового складу, 354 танки, 250 літаків та 237 гармат. 

Попри потужні авіаудари, японці чинили відчайдушний спротив і навіть переходили у контратаки. Утім, на 9 серпня сопками Заозерною та Безіменною заволоділи радянські війська.

Наслідки конфлікту

10 серпня японці звернулися з пропозицією припинити бойові дії. Згідно з домовленістю, СРСР зберіг контроль над обома сопками. Втрати сторін сильно різняться залежно від погляду. Японці втратили від 526 до 3000 загиблими та зниклими безвісти. Радянська сторона оцінює свої втрати вбитими та зниклими безвісти у 792 особи. Також Червона армія втратила від 46 до 96 танків.

Маршал Василь Блюхер був відправлений у відпустку в Сочі, де його і було заарештовано. Під час допитів з’ясувалося, що він був зрадником. До смертного вироку Блюхер дожити не зміг.

У 1946 році у Токіо відбувся Міжнародний військовий трибунал щодо Далекого Сходу. Привертає увагу, що 13 японських високопосадовців були обвинувачені у злочинах проти миру за їхню роль у створенні конфлікту на озері Хасан.

Висновки

Сьогодні можна впевнено стверджувати, що СРСР на правах переможця у Другій світовій війні повністю переписав історію конфлікту на озері Хасан, перетворившись з агресора на жертву. На цю тему були зняті фільми, написані книги та пісні. Щоправда, навряд чи ми маємо у цьому випадку поспівчувати Японії. Можна сказати, що на озері Хасан у них просто не вистачило часу на реалізацію свого агресивного потенціалу.

На озері Хасан СРСР уміло розіграв типову комбінацію сутність якої полягає у висуванні сусіду територіальних претензій у той час, коли він веде повномасштабну війну. Японія не здала позиції без бою, але змушена була стримувати свої агресивні бажання, щоб не відкривати другий фронт.

Параноїк Сталін продовжував свою політику знищення інтелектуальних сил СРСР у всіх галузях. В армії це призводило до зростання рівня некомпетентності та збільшення втрат особового складу при виконанні конкретних завдань. Просто неймовірно, що Радянському Союзу вдалося при цьому перемогти у Другій світовій війні. 

Хоч і ця перемога була досягнута ціною життя мільйонів людей. Що стосується конфлікту на озері Хасан, з урахуванням усіх факторів його важко назвати воєнною перемогою. Однак назвати геополітичною перемогою цілком правомірно.

Олег Пархітько