Розмовні швидкі побачення англійською: історія проєкту двох викладачок

В Одесі викладачки англійської мови Катерина Кожухар та Руслана Резниченко рік тому організували освітній  проєкт. Це розмовні сесії англійською мовою у форматі швидких побачень. Тобто коли двоє сидять один навпроти одного, але не для налагодження романтичних стосунків, а для мовної практики. Концепція проста: учасники мають три хвилини на обговорення одного питання, після чого змінюється і питання, й співрозмовник. 

За 22 сесії на 6 локаціях організаторки розговорили 133 учасники. За цей час проєкт Speed English Odesa передав понад 50 тисяч гривень на потреби на ЗСУ. Викладачки кажуть, що на розмовному клубі майже не заробляють, для цього в них є індивідуальне репетиторство. А от розговорити англійською військових безплатно - можуть. Інтент поспілкувався з засновницями мовного проєкту. 

Розкажіть, як створювалися "спіди"? Звідки взялася така ідея? 

Сесії розмовного клубу. Фото: Катерина Кожухар/facebook

Руслана Резниченко: Я переїхала до Одеси з Миколаєва через сильні обстріли у квітні 2022 року. Перший рік сиділа у квартирі, нікуди не виходила, намагаючись адаптуватися. Тут нікого не знала, не було друзів, знайомих. Подумала - чому б не створити свою спільноту? Але розуміла, що організувати все це одній складно, треба знайти колег.

Руслана Резниченко. Фото: Руслана Резниченко/facebook

В січні 2023 року я доєдналася до безплатного марафону для викладачів, оскільки викладаю англійську з 2016 року. Там я познайомилася з Катериною Кожухар. Це сталося випадково. Я написала в чаті: "Люди, хто з Одеси? Зустріньмось всі разом". Катя відповіла, я організувала групу в телеграмі й ми зустрілися з іншими викладачами. Тоді в нас з Катериною стався метч - тому що ми одразу знайшли спільну мову. 

Через тиждень вона запропонувала мені організувати гру "мафія" англійською мовою. Але для цього потрібен високий рівень мовних навичок учасників гри. 

Я розповіла про інший формат - "спід інгліш", в якому я брала участь в Миколаєві. Він мені дуже сподобався за своєю динамікою, ніж звичайні "спікінг клаби". І Катя мені відповідає: "Вау, такого немає в Одесі. Робімо!"

Катерина Кожухар: Ідея з'явилася на початку березня 2023 року. Потім ми побували на іспаномовному "спікінг клабі". Там було дуже лампово і серед нас був чоловік, який п’ять років жив в Латинській Америці.

Тема була - вплив творчості Тараса Шевченка. І це треба було пояснювати іспанською мовою. У мене був початковий рівень, у Руслани - середній, а в чоловіка - прокачаний. Цей хлопець нас відкинув і просто спілкувався з хостес.

Катерина Кожухар. Фото: Катерина Кожухар/facebook

Ми вийшли звідти, я повернулася до Руслани й кажу: "Це був знак. Нам треба робити проєкт для людей, які не мають можливості спілкуватися - для інтровертів, для людей, які дуже сором'язливі, які бояться. Тому ми будемо створювати умови, що в нас говорять всі".

На першу нашу сесію прийшло чотири людини - ми з Русланою та наші друзі. Зараз до нас приходять по 20-30 учасників два рази на місяць. Максимум було 38 людей. І ми плануємо масштабувати цей процес через онлайн-сесії.

На наших сетах люди перестають боятися і соромитися десь на третьому питанні. Бо спочатку ти приходиш, якісь не зрозуміли люди, ти їх не знаєш, всі не довіряють одне одному. Ми ставимо перше питання - людина входить в смак, на третьому - стрес і нервовість зникають. Ти розумієш,  що ти оточений людьми, які так само бояться як і ти. Ніхто не слухає твоїх помилок, всі самі думають, як не припуститися власних. І всі відкриті, і всі одне одному допомагають. А ми не ліземо з виправленнями.

Ми там не вчительки англійської. Ми менеджеримо весь процес. Нам не треба навчити говорити правильно, для цього є курси, викладачі. Ми вчимо, щоб люди казали як можуть і як вміють.

Здається, це якийсь психологічний клуб? 

Сесії розмовного клубу. Фото: Катерина Кожухар/facebook

Руслана Резниченко: Так, бо це надихнути, змотивувати, направити. В мене завжди на заняттях зі студентами 15-20 хвилин - це терапія про те, що опанувати мову можливо.

Катерина Кожухар: У наших соцмережах ми постійно пишемо: боятися це нормально, припускатися помилок це нормально. Ви ніколи не заговорите поки не почнете.
Просто розкрийте рота і скажіть ваші перші: "How are you?" Хай це буде погано, але це буде. Мозок побачить, що ви це зробили, вижили, на наступний раз стане легше.
Але ви будете говорити й не боятися, що з вами станеться панічна атака.

Чула, що до вас приходять вчителі й хочуть побути учасниками сесій

Сесії розмовного клубу. Фото: Катерина Кожухар/facebook

Руслана Резниченко: Так, приходять, нам самим навіть хочеться, але зараз ми почали проводити онлайн-сесії "спідів", тому не завжди маємо час.

Я викладаю початковий-середній рівень для студентів. Катерина - середній та високий. То я відчуваю, що моя англійська або тримається на одному рівні, або іноді падає. Тому що я розмовляю доступними конструкціями для початківців. Мінус в тому, що можу забувати складніші конструкції, які я могла вжити в щоденній розмові. Мені як викладачці "спіди" були б лише на користь. Бо викладати та говорити англійською це абсолютно різні речі.

Катерина Кожухар: Учителі іноді хочуть висловити власну думку, не шукати помилок, а просто поспілкуватися. Наприклад, щодо штучного інтелекту. У нас же у всіх є думка з приводу цього. Але коли ти працюєш, ти тренуєш студента, а своє тримаєш при собі.

А тут ти можеш прийти й почути якесь прикольне філософське питання, і показати свої скіли, а не виправляти інших. 

У нас багато вчителів - іноді вони кажуть про це на сесіях, іноді ні. Навіть студентів собі знаходять.

Розкажіть, які в вас були стресові ситуації під час сетів 

Катерина Кожухар: У нас є правило, що всі наші локації ми обираємо з наявності бомбосховищ.

До нас прийшла дівчина першого разу. У процесі сесії ми почули тривогу - крилата ракета йшла на Одесу. Зазначу, що зараз ми проводимо "спіди" на стадіоні "Чорноморець". Там в них є укриття. Дівчина зупинилася перед сховищем і почала курити. Я звертаюся до неї: "Нам треба спуститися". Вона:  "Не має ніякої загрози. Я ніколи не спускаюсь, я фаталістка". Я відповіла, що це її справа, але тут ми несемо за неї відповідальність.

Чому такі речі треба пояснювати на четвертому році вторгнення, я не розумію. Коли закінчилася тривога і ми почали продовжувати сесію, дівчина пішла і більше до нас не повернулася. Це був стрес для мене, але я впевнена, що все зробила правильно.

А є якась романтична історія після "швидких побачень"?

Сесії розмовного клубу. Фото: Катерина Кожухар/facebook

Руслана Резниченко: Романтичні не знаємо, але є робочі історії. Під час сету немає часу познайомитися. Але в нас є дві перерви між сетами - і там певний нетворкінг відбувається. В нас так дві дівчини познайомилися і почали співпрацювати разом. Одна іншій допомагає організовувати проєкти.

Ми створити закритий чат для людей, які були на сесії. Там вони шукають послуги, компанію для квестів в катакомбах, пограти в боулінг, є в нас книжковий клуб.

Катерина Кожухар: Людям зараз потрібна не лише англійська, а інша людина. Ми довго сиділи під час ковіду самі по собі, потім прийшло вторгнення, потім стало страшно збиратися великими компаніями, 70% наших учасників приходять соціалізуватися.

Розкажіть про вашу соціальну місію, військовий проєкт

Сесії розмовного клубу. Фото: Катерина Кожухар/facebook

Катерина Кожухар: У нас військові беруть участь в сетах безплатно, навіть якщо вони цього не хочуть (сміється, - ред.). Був такий військовий, казав, що все одно буде платити, а ми сказали - ні, не будете. Поки що їх мало, хочемо далі співпрацювати з ветеранськими хабами на безплатній основі. Ми подалися нещодавно на грант саме для того, щоб прийняти всіх бажаючих.

Взагалі ми далі плануємо розширитися не тільки для військових та ветеранів, але й на членів їх родин. Щоб до нас приходили їхні діти. 

Зараз ми виділяємо 10 безплатних місць на сесію. Після гранту, сподіваємося, не буде ніяких обмежень.

Це освітній соцпроєкт, на якому ми не заробляємо. Ми вкладаємо сюди свої гроші. 50 відсотків від всього, що ми отримуємо після виплати податків і оплати оренди залу, ми відправляємо на Збройні сили України.

Чи готові ви екологічно справлятися з можливими панічними атаками під час сету? 

Сесії розмовного клубу. Фото: Катерина Кожухар/facebook

Катерина Кожухар: Ми розуміємо, що людина може мати, або не знати, що має ПТСР. Тому коли вона опиниться в кімнаті з купою людей, які усі говорять, цей гул може на щось наштовхнути. Ми ніколи це не кажемо до сесії, але під час сету я раз на кілька хвилин дивлюся на людей, як вони? Інколи по тону обличчя зрозуміло, що може щось трапитися. Ми до цього готові. До речі, на Прометеусі для освітян є курс стосовно панічних атак.

Ми просимо військових залишити вдома все, що не має бути в місці збору людей.

Я розумію, що вони можуть бути в стресі, ми маємо інструменти як цьому зарадити та допомогти й хочемо розвиватися в цьому напрямку. Я знаю як впоратися з панічною атакою іншої людини - екологічно та гармонійно. 

Ната Чернецька