Від обшуків до виступу у Давосі: шлях херсонської волонтерки

255 днів в окупації, російські обшуки, порятунок найбеззахисніших, горе, яке принесла велика вода та щоденна робота під обстрілами. Все це – життя херсонської психологині та директорки ГО "Центр сімейної реабілітації "Софія" Ольги Цілинко. Попри пережите жінка не втратила віри у краще та продовжує працювати задля інших, адже під її опікою знаходяться 55 херсонських родин з дітьми, які потребують особливої уваги. 

Головне – вижити й не втратити дітей

Як і для всіх українців, для Ольги Цілинко повномасштабне вторгнення стало часом випробувань. Крім власної родини жінка мала допомогти вижити в нових реаліях найменш захищеним херсонцям. Вже багато років пані Ольга є директором громадської міської організації "Центр сімейної реабілітації "Софія", яка дбає про добробут херсонських сімей, діти яких мають ураження центральної нервової системи. Тож, перше про що думала херсонка на початку вторгнення – як допомогти їм вижити в цих умовах.

"Як і всі херсонці, спочатку відчувала розгубленість, але багато часу на це не було. Зібралась з думками й вирішила, що головне – вижити й не втратити жодної дитини, а з іншим впораємось. Перше, що зробила – подбала про документацію нашої організації, вивезла з офісу та сховала. Потім зрозуміла, що потрібно забезпечити всіх їжею та ліками, без яких деякі діти просто не виживуть. Тож підрахувала наявні кошти й почала діяти", – згадує Ольга.

Аби зробити необхідний запас продуктів та ліків, бодай на перші тижні, волонтерка та її команда зранку й до ночі відстоювали довгі черги. Чим далі, тим більше ситуація ускладнювалась, тепер специфічні ліки та й деякі продукти, як це було колись в радянські часи, стали дефіцитними. Врятувала допомога небайдужих херсонців.

"Нашу  організацію в місті знали вже давно, цьогоріч 15 років, тому зі мною почали контактувати власники магазинів, всі, хто міг, допомогли продуктами. Ми розподіляли це по родинах, які мали дітей з інвалідністю. А херсонці, яким вдалось виїхати, надсилали допомогу, як я це називаю з "Великої України". Так нам вдалось зібрати 20 тисяч гривень на медикаменти. Завдяки спільним зусиллям з моєю подругою вдалось отримати червоні рецепти на ліки від одеських лікарів, а потім закупити життєво необхідні дітям ліки", – розповідає волонтерка. 

Закуплені ліки з Одеси в окупований Херсон спробували передати через волонтерські організації. Шансів на те, що росіяни пропустять такий вантаж було замало, проте це було єдиною можливістю та надією на життя дітей. І як виявилось пізніше, такий ризик був не марним. Вже за кілька тижнів до будинку жінки приїхало волонтерське авто, а разом з ним і приємна несподіванка серед окупаційних буднів.

"Тоді мене дуже розчулили. Замість однієї довгоочікуваної коробки ліків я отримала 14 величезних пакувань з запасом дитячого харчування, памперсів, необхідних ліків та інших потрібних речей. Я навіть засумнівалась чи точно це все нам. На що водій відповів, що як тільки люди бачили мій номер телефону на коробці та надпис "Цілинко. Діти інваліди", тоді одразу додавали щось своє, так власне моя одна коробка і перетворилась на 14. Завдяки цим небайдужим людям ми змогли допомогти всім, кому це було потрібно", – зазначає волонтерка. 

Мучили 8 діб

Під час окупації, згадує Ольга, росіяни нишпорили та облаштовувались всюди. Не винятком стало і приміщення її організації. Як виявилось пізніше, саме на верхньому поверсі над організацією вони розташували кабінети своїх спецслужб. Тоді Ользі та її сім’ям довелось вжити заходів безпеки, оскільки там зазвичай зберігали та розподіляли закумульовані ліки й продукти. 

"Виявивши таке "сусідство" ми вирішили  конспіруватись. Для цього вигадали легенду, яка у всіх відскакувала від зубів. Щоразу на їх запитання щодо нашої присутності, ми відповідали, що раніше тут начебто був центр дитячого розвитку, наші діти тут навчались, тому ми збираємось і разом закуповуємо продукти, ніби так дешевше в такі важкі часи. Якимось дивом вони вірили й не чіпали нас", – пояснює жінка.

Розуміючи, що для місцевого населення жоден з росіян не є бажаним гостем та побоюючись диверсій, окупанти влаштовували обшуки та перевіряли кожен будинок. Не оминули й оселю Ольги Цілинко. 

"Наш район вони мучили 8 діб. Заходили великими групами з використанням тепловізорів, все шукали наших хлопців. Для звичайних цивільних людей такий екшн був ще тим психологічним випробуванням. В моєму будинку оглянули кожен куточок. Спочатку їм дуже не сподобались мої вишиванки, потім кількість консервації, тож було питання: "ДРГ кормить будешь?!". Та напевно мама дуже за мене молилась, якимось дивом вони пішли. Але всі ці обшуки, жорсткий тиск та відчуття беззахисності просто вбивало", – згадує Ольга.

Цвинтар мого щасливого життя 

Навіть після деокупації правобережжя Херсонщини росіяни продовжили свої знущання, підірвавши греблю Каховської ГЕС. Саме тоді за лічені години пані Ольга втратила те, що створювала значний відрізок свого життя – власний дім. Її будинок стояв поблизу річки, тому в перші ж години після підриву вода почала заповнювати подвір’я. 

"Від річки нас відділяли фактично лише рейки, а під ними були зливоскиди. Їх не зачинили. За 15 хвилин потік просунувся на 40 метрів. Швидкість була дуже велика. Разом із водою стікало дуже багато мулу, бруду, нерозірваних мін та іншого. Тепер наш будинок зовсім непридатний для проживання. Це зараз цвинтар нашого щасливого життя. Я майже нічого не встигла вивезти, але змогли врятуватись самі та допомогти літнім сусідам, також врятували тварин. Після цього почали жити спочатку. Всім містом", – з розпачем говорить Ольга. 

Та це не зламало, а ні Ольгу, а ні її дітей. Якийсь час їм довелось жити в приміщенні громадської організації. Небайдужі люди дізнавшись про втрачену оселю Ольги, підтримували чим і як могли. Це власне і допомогло віднайти сили розпочати все з чистого аркуша. 

Особлива увага та підтримка

Нині Ольга продовжує працювати та надавати соціальні послуги сім’ям, з якими вона долала всі труднощі війни. Їх життя було важким і до повномасштабного вторгнення, а зараз становище таких родин ускладнилось в рази. 

"В цей час всім тяжко, та маємо розуміти, що є ті, кому важче. Зараз вони потребують особливої уваги та підтримки. Якщо раніше мами таких родин всі працювали, то зараз цих можливостей майже немає. Таке вже життя прифронтового міста. Ці люди лишились на одній пенсії, яка найбільше може бути до 4000 тисяч гривень. Вижити на такі кошти, маючи діток з ураженням центральної нервової системи, дуже складно. Тож ми забезпечуємо їх як тільки можемо", – розповідає волонтерка. 

Крім гуманітарного забезпечення Ольга дбає і про те, аби мами з таких сімей отримували психологічну підтримку, тож залучає їх до роботи з психологами в школі усвідомленого батьківства, створеній при організації. До вторгнення психологи працювали також з дітьми, але з війною довелось переформатувати роботу. Тепер заняття з дітьми майже не проводяться. 

"Нам хоча й зробили сховище, та під час тривоги в прифронтовому місті потрібно реагувати швидко, а на евакуацію діток у візочках та на кріслах колісних потрібно чимало часу. Тому за нагоди для них ми організовуємо різні заходи на безпечних територіях. Зокрема, минулого літа завдяки підтримці місцевої влади та спонсорів ми змогли відвезти діток з руховими вадами на реабілітацію на Тернопільщину. Це був справжній ковток свіжого повітря для родин. Після страшних цілодобових обстрілів вони отримали трішки тиші в затишку дерев, із реабілітаційними вправами та заняттями з психологом. Це те, що їм необхідне", – говорить Ольга. 

Повторити поїздку планують і цьогоріч. А також до Дня захисту дітей мають надію відвезти родини з дітьми до миколаївського зоопарку. Проте втілити цю дитячу мрію можна буде лише за наявності фінансових можливостей. 

Маємо допомагати один одному

За освітою Ольга психолог, тож волонтерство в її житті розглядається під зовсім іншим кутом. Жінка зазначає, що дбає про інших, не тому, що відчуває в цьому обов’язок, а тому, що саме такими є її життєві принципи та її особиста релігія.

"Хоча я і психолог, але є категоричним противником роздутої теорії про особистість. Я за соціальну активність, за те, що людина не може вижити без соціуму. І маю купу доказів цьому. Найяскравіший з них – Херсон під час окупації. Єднаючись та допомагаючи один одному ми змогли пройти цей шлях до свободи. Мої діти, які на момент вторгнення були неповнолітніми також не могли просто сидіти на місці, вони потребували соціуму та були його частиною. Разом зі мною і молоко в дитячий будинок возили, влаштували з дівчатками, які в нас проживали польову кухню й допомагали одиноким людям похилого віку, годували покинутих тварин. Все це яскраві докази", – зазначає психологиня.

Теж саме, наголошує жінка, стосується і допомоги нашим захисникам. Підтримувати й допомагати військовим вона почала ще у 2014 році після анексії Криму. Тоді, разом зі своїми знайомими вона пекла різні смаколики та їздила на межу з півостровом аби підтримати, зігріти та нагодувати наших воїнів. 

"Тут також варто розуміти, що це не про обов’язки, а про людяність та розуміння того, що хлопці частина нашого соціуму і вони не повинні бути сам на сам зі своїми проблемами. Вони захищають нас там, а ми маємо підтримувати їх з тилу, бо всі ми одне ціле", – наголошує Ольга.

Допомагати ЗСУ Ольга продовжує і зараз. Разом з родинами центру раз на місяць збирає посилки з необхідним та відправляє на передову. А ще разом з сином вона розповідає міжнародній спільноті про російську окупацію та те, чому нашим захисникам варто допомагати в боротьбі з росіянами. В січні 2023 року вони виступали в складі української делегації в Давосі, а цього травня розкажуть про обличчя окупантів на Міжнародній конференції з безпеки країн чорноморського басейну в Бухаресті. 

Ольга твердо переконана: "Всі ми маємо розуміти, що врятувати цей світ вдасться тільки єднаючись. Не можна жити тільки для себе. Ми маємо допомагати один одному. Людина не може жити тільки у власній бульбашці. Пам’ятайте, якщо всі почнуть думати тільки про себе, це стане початком швидкого кінця!"

Всі фото надала співрозмовниця. 

Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.

Анна Шаповал